Формуємо готовність дитини до школи вдома

Формуємо готовність дитини до школи вдома

     Визначальним у понятті «психологічна готовність» є система­тичне навчання. Адже організоване навчання в дошкільному віці здебільшого зорієнтоване на інтереси дитини, її зацікавленість та включеність у роботу, а тому може бути змінено чи перенесено. На­вчання у школі є систематичним не лише щодо організації науко­вого матеріалу, а й щодо побутових процесів навчання - упродовж робочого тижня і кількох годин поспіль. Навчання у школі не перед­бачає дитячих «не хочу» чи «не буду». Дитина має вчитися, а отже, прийняти правила навчання у школі.

     Школа - це система суто зовнішніх правил, до яких має при­звичаїтися дитина. Із-поміж них такі:

·         приходити до школи в чітко визначений час;

·         бути в класі, доки триває урок;

·         виконувати рекомендації вчителя.

     Саме вчитель для дитини уособлює зовнішні шкільні правила і встановлює свої. Наприклад, дехто з учителів спокійно ставиться до «розмов» під час уроку - вміє керувати цим процесом, зупиняти, підтримувати та спрямовувати його. А дехто, навпаки, вимагає абсо­лютної покірності.

     Основним моментом формування готовності дитини до школи, якому батьки мають приділити особливу увагу і який, власне, визна­чає психологічну готовність - це рівень сформованості довільності поведінки і психічних процесів дитини. Зокрема, довільність про­являється на відповідному рівні психічної активності, концентрації уваги, рівні сформованості таких умінь, як:

·         працювати зосереджено впродовж певного часу;

·         діяти за словесною інструкцією дорослого;

·         діяти в заданому темпі.

    Під час вступу до школи батьки інколи забувають про найпрості­ше завдання, яке може відіграти вирішальну роль в уявленнях педаго­гічних працівників про дитину, її розвиток, батьків, виховання тощо.

     Як відповість дитина на запитання: «Як звати твою маму (тата)?» Чи впевнені батьки, що дитина назве ім'я та по батькові мами і тата? Подекуди батьки червоніють саме від того, як їх пред­ставляють діти: «Катя і Саша», «тьотя Наташа». Інколи навіть запитання-підказки практичного психолога не допомагають дитині пра­вильно представити своїх батьків.

     - Із ким ти прийшла?
     - Із мамою.
     - Познайом нас, як я можу до неї звернутися?
     - Маруся.
     - У твоєї мами дуже гарне ім'я, але я не можу так до неї зверну­тися. Ми дорослі люди. Це не ввічливо.

Дівчинка дивиться, не розуміючи.
     - Послухай, будь ласка, як звати мене: мене звати Марина Воло­димирівна. Як звертаються до твоєї мами?
Дівчинка знизує плечима.
     - До дорослих прийнято звертатися на ім'я та по батькові. Мари­на - так звати мене. Мого тата звати Володимир. Володимирівна - значить, що я донька Володимира. У тебе ж є дідусь - тато твоєї мами. Як його звати?

Дівчинка, повернувшись до мами:
     - Максим?
Мама заперечує.
     - Дівчинка радісно: Котя твій тато!? Потім сумно собі під ніс:
     - Я не знаю, як звати маму по-дорослому.
     - Мама озвучує: Марія Костянтинівна.

     Проблема полягає не в тому, що дитина пестливо називає діду­ся Котя (можливо, з усієї родини лише вона єдина має таке право), а в тому, що дитина живе в сім'ї упродовж шести років, а так і не змогла вибудувати для себе структуру своєї сім'ї. Тобто дорослі не надавали важливого значення родинним зв'язкам, ставленню одне до одного. Однак, коли дитина живе в сім'ї, члени якої переймають­ся проблемами інших, висловлюють своє ставлення до подій у роди­ні, пояснюють це дитині - у неї формуються уявлення про сімейні зв'язки своїх родичів.

Тож батьки мають подбати насамперед про те, що дитина має знати:

·         як звати її тата і маму, як їх треба представляти іншим до­рослим;

·         де і ким працюють її батьки.

     Навіть якщо батько чи мама не мають можливості показати дитині своє місце роботи, вони можуть їй розповідати про це.

     Відповіді дитини на такі запитання дають змогу практичному психологу скласти враження про особливості загальної обізнаності дитини та її комунікативно-мовленнєвого розвитку.

     Також дитина має вміти:

·         пояснювати, чому потрібно йти до школи (не через те, що їй «купили рожевий ранець») - показник специфіки моти­ваційної готовності;

·         складати картинку з довільно розрізаних 12-18 частин (не пазлів) - показник рівня розвитку мисленнєвих опе­рацій та просторового орієнтування;

·         діяти за словесною інструкцією - показник уміння утри­мувати інструкцію в пам'яті, за потреби ділити на частини та орієнтуватися на інструкцію під час виконання, а також діяти в заданому темпі;

·         аналізувати зразок - показник рівня розвитку мисленнє­вих операцій та здатності до аналізування;

·         складати розповідь за картинкою - показник комуніка­тивно-мовленнєвого розвитку.

     Окрім вміння діяти за інструкцією дорослого, погоджуватися виконувати пропоновані завдання, дитина має вміти обстоювати свою думку, пояснювати, чому вона вважає саме так.

     Отже, вступ дитини до школи є тривалим процесом, стресогенність якого для дитини можна і потрібно зменшувати максимально. Насамперед стан дитини залежить від її батьків, їхньої впевненості в тому, що все гаразд, і будь-які негаразди можна подолати.