КАМ’ЯНСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ВІДДІЛ ОСВІТИ вул. Героїв Майдану, 37, м. Кам’янка, Черкаська область, 20800, тел/факс 6-15-80, e-mail kamrvo@gmail.com
12.09.2017 № 08-01/974
	Керівникам загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів

Про посилення роботи щодо

запобігання жорстокому

поводженню з дітьми

Надсилаємо для використання в роботі лист Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації від 08.09.2017 № 2294 «Про посилення роботи щодо запобігання жорстокому поводженню з дітьми».

Просимо провести належну роботу з педагогічними працівниками навчальних закладів щодо недопущення випадків будь-яких форм насилля в учнівському середовищі, особливо з боку педагогічних працівників, відповідальності за порушення чинного законодавства щодо забезпечення захисту прав та свобод дітей та учнівської молоді; сприяти проведенню спеціалістами психологічної служби семінарів-практикумів, тренінгових занять  для  педагогічних працівників усіх ланок, де розглянути та опрацювати шляхи попередження конфліктних ситуацій, запобігання жорстокого поводження з дітьми, різних видів насильства  у сім’ї та учнівському середовищі, а також питання відповідальності за порушення прав та свобод дітей.

Рекомендуємо працівникам психологічної служби, класоводам, класним керівникам  внести до річних планів роботи просвітницькі заходи для дітей та батьківської громадськості, спрямовані на роз’яснення правових норм з метою запобігання трагічних випадків дитячої смертності, насильства та жорстокого поводження з дітьми.

Начальник                                                                                      І.І.Глагола

Дорошко Л.П. 62302

Для уникнення помилок у вихованні та налагодженні довірливих стосунків з малечею

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Для уникнення помилок у вихованні та

налагодженні довірливих стосунків з малечею

      Природа і виховання посприяли тому, що всі люди різні: немає однакових батьків, як немає й однакових дітей. Кожен із нас - неповторна особистість. Саме цим пояснюється відсутність єдиного універсального рецепту виховання дитини в сім'ї. Проте є об'єктивні дані, пов'язані із закономірностями психофізичного розвитку особистості в цілому і в кожний віковий період зокрема. Знання цих даних дозволяє не тільки забезпечити своєчасність і повноцінність її розвитку, але й створити для цього процесу найсприятливіші умови. Ці умови мають враховувати не тільки потреби, але й можливості дитини, сприяти поліпшенню мікроклімату в сім'ї. 

     Кожна дитина, незалежно від віку, відчуває природну потребу у фізичній і психологічній безпеці. Створювати умови для безпечної поведінки малюка має сім'я, організовуючи сімейне виховання з позицій інтересів дитини. Але ці інтереси завжди мають зворотний зв'язок: у перспективі - це гарантована захищеність самих батьків. Але як її досягти? У чому полягає мудрість сімейного традиційного  виховання?

     Як показує багатовіковий досвід, формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів - із любові і вимогливості як до дитини, так і до себе. Ці компоненти є рушійною силою для цілої системи стимулів і стримувань поведінки. Зосередженість тільки на любові і недооцінювання вимогливості може викликати неповагу до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність, командний стиль виховання створює гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає малюка і дає йому підстави вважати, що його не люблять, що він нікому не потрібний. А це значить, що в прояві почуттів потрібно завжди прагнути до їх розумного балансу.

     Що необхідно для досягнення достатнього ступеня психологічної захищеності в сім'ї і батьків, і дітей?

Насамперед це:

·         встановлення певних меж діяльності - не жорстких, але й не безконтрольних;

·         навчання і стимулювання адекватного прояву емоцій;

·         встановлення для самих батьків певних принципів і норм поведінки, а саме:

·         прийняття малюка таким, який він є від природи, без критики й осуду;

·         повага і схвалення дитини як особистості, а не внаслідок її догоджання батькам;

·         визнання того, що потреби дитини в створенні умов для її повноцінного розвитку - законні;

·         розуміння значимості дитини для батьків і для держави;

·         виконання стосовно дитини функцій захисника її інтересів і співучасника її справ;

·         уміння втішати дитину, коли вона відчуває біль, невпевненість, переживає стрес;

·         прийняття дитини як цілісної особистості, а не судження про неї і її можливості за окремими рисами характеру й окремими вчинками;

·         постійний аналіз батькам власної виховної діяльності та її результатів;

·         розуміння того, що дитинство - це не підготовчий етап до життя, а саме життя, коли відбувається формування особистості.

     Домогтися таких стосунків у сім'ї можна, забезпечивши наступні умови:

·         виховання і розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної окремої особистості;

·         формування потреби розуміти інших людей, поважати їхню гідність;

·         забезпечення таких стосунків між батьками і дітьми, сутність яких полягає у взаємній турботі, наповненні життя доброчинністю;

·         накопичення досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які потребують співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;

·         використання кращих традицій етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

     

      Ці загальні принципи, норми й умови виховання створюють основу сімейного добробуту і забезпечують порозуміння батьків і дітей. Вони можуть бути конкретизовані в різноманітних ситуаціях, але суть має залишатися саме такою. У ній полягає головне правило сімейної педагогіки: стався до своїх дітей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Важливо запам'ятати: перш ніж чогось очікувати від дитини, потрібно переконатися, що вона вас розуміє і що вона може це виконати.

«Особливі завдання в діяльності психологічної служби в умовах освітніх змін щодо психолого-педагогічного супроводу учасників освітнього процесу»

22 вересня 2017 року в рамках роботи районного методичного об’єднання спеціалістів психологічної служби проведено семінар-нараду для практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів району на тему: «Особливі завдання в діяльності психологічної служби в умовах освітніх змін щодо психолого-педагогічного супроводу учасників освітнього процесу».

Семінар-нараду розпочала Дорошко Л.П., районний практичний психолог відділу освіти райдержадміністрації. Вона зауважила, що роль психологічної служби стає надалі все більш актуальною з урахуванням наслідків сучасних соціально-політичних подій  в країні та їх негативного, а в багатьох випадках і деструктивного впливу на психіку, соціальне благополуччя та психічне здоров’я дітей і підлітків. Людмила Петрівна проаналізувала роботу психологічної служби району за 2016-2017 навчальний рік, акцентувала увагу на здобутках та наголосила  на пріоритетних напрямках діяльності спеціалістів психологічної служби у 2017-2018 навчальному році.

Практичні психологи та соціальні педагоги опрацювали важливі питання організації соціально-психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу, визначилися з тематикою семінарів  на 2017-2018 навчальний рік.

У ході наради спеціалістами психологічної служби також були обговорені питання:

- нормативно-правове забезпечення діяльності працівників психологічної служби;

- планування роботи практичного психолога та соціального педагога навчального закладу;

- ведення професійної документації спеціалістів психологічної служби;

- впровадження викладання факультативних курсів, які орієнтовані на підсилення психологічної складової у вихованні дітей та учнівської молоді та програм соціально-педагогічної і психологічної роботи з профілактики насильства і конфліктів в учнівському середовищі з використанням медіації.

Практичний психолог Ребедайлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Воропай А.О. поділилася досвідом  впровадження медіації у навчальному закладі.

У результаті роботи було вироблено рекомендації щодо удосконалення соціально-психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу.

По закінченню наради районним практичним психологом Дорошко Л.П. були надані індивідуальні  консультації  для працівників психологічної служби.

ЯК ВИХОВАТИ ЧЕСНІСТЬ У СВОЄЇ ДИТИНИ

ЯК ВИХОВАТИ ЧЕСНІСТЬ У СВОЄЇ ДИТИНИ

Порада 1. Вірте вашій дитині.

Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обманять не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви йому вірите .

Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна.

Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один – одному.

Порада 3. Не створюйте ситуації для обману.

Уникайте двояких запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.

Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів.

Порада 5. Винагороджуйте правдивість.

Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість : «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».

Порада 6. Показуйте приклад чесності.

Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома ?

 За своєю природою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вони звикають брехати.

Як ми це робимо ?

Найтиповіший спосіб - поставити дитину в ситуацію, коли їй потрібно вигадувати, придумувати казки для батьків. Можливо, у дитини великі неприємності, такі, що одному не справитися ? Чому вона про це не говорить ? Можливо, не має надії на ваше розуміння, допомогу ? Соромиться ? Не довіряє? Боїться? Вона буде шукати допомоги в іншому місці? А чи знайде ?
Як видно, дитяча брехня небезпечна не тільки тим, що вас вводить в оману, а й тим, що дитина відсторонюється від вас ! А це свідчення того, що дитина сумнівається у вашій безумовній любові !

Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли :

1.     Довіряє їм

2.     Не боїться їх гніву чи осуду

3.     Впевнена, щоб не сталося його не принизять як особистість

4.     Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити

5.     Допоможуть, підтримають, коли їй погано

6.     Дитина твердо знає, що ви на її боці

7.     Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо, в дітей, взагалі, сильно розвинено почуття справедливості, вони зневажають тих, хто її не проявляє.

Маленька брехня, помножуючись, породжує велику недовіру. Із зникненням довіри, повільно руйнується бузумовна любов ! Дитина розуміє : є умови за яких мене будуть любити.

 Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе: «Чому вона не каже мені правду ?» А ще погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш – те й пожнеш !

Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися : в які умови ви ставите свою любов ? Що потрібно зробити, щоб повернутися первинної, безумовної любові ?

Отже, вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось, або відповідаючи на ваше запитання :

1.     Намагається не дивитися вам в очі;

2.     Починаючи щось говорити, підносить руку до роту, в малят цей жест явний, у старших менш виразний- торкається ;

3.     Потирає очі;

4.     Часто покашлює під час розмови ;

5.     Потирає підборіддя, виски ;

6.     Несвідомо торкається носа ;

7.     Посмикує мочку вуха ;

8.     Почісує шию, відтягує комірець ;

9.     Тримає руки в карманах, бажаючи щось приховати .

Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають! 

Формуємо готовність дитини до школи вдома

Формуємо готовність дитини до школи вдома

     Визначальним у понятті «психологічна готовність» є система­тичне навчання. Адже організоване навчання в дошкільному віці здебільшого зорієнтоване на інтереси дитини, її зацікавленість та включеність у роботу, а тому може бути змінено чи перенесено. На­вчання у школі є систематичним не лише щодо організації науко­вого матеріалу, а й щодо побутових процесів навчання - упродовж робочого тижня і кількох годин поспіль. Навчання у школі не перед­бачає дитячих «не хочу» чи «не буду». Дитина має вчитися, а отже, прийняти правила навчання у школі.

     Школа - це система суто зовнішніх правил, до яких має при­звичаїтися дитина. Із-поміж них такі:

·         приходити до школи в чітко визначений час;

·         бути в класі, доки триває урок;

·         виконувати рекомендації вчителя.

     Саме вчитель для дитини уособлює зовнішні шкільні правила і встановлює свої. Наприклад, дехто з учителів спокійно ставиться до «розмов» під час уроку - вміє керувати цим процесом, зупиняти, підтримувати та спрямовувати його. А дехто, навпаки, вимагає абсо­лютної покірності.

     Основним моментом формування готовності дитини до школи, якому батьки мають приділити особливу увагу і який, власне, визна­чає психологічну готовність - це рівень сформованості довільності поведінки і психічних процесів дитини. Зокрема, довільність про­являється на відповідному рівні психічної активності, концентрації уваги, рівні сформованості таких умінь, як:

·         працювати зосереджено впродовж певного часу;

·         діяти за словесною інструкцією дорослого;

·         діяти в заданому темпі.

    Під час вступу до школи батьки інколи забувають про найпрості­ше завдання, яке може відіграти вирішальну роль в уявленнях педаго­гічних працівників про дитину, її розвиток, батьків, виховання тощо.

     Як відповість дитина на запитання: «Як звати твою маму (тата)?» Чи впевнені батьки, що дитина назве ім'я та по батькові мами і тата? Подекуди батьки червоніють саме від того, як їх пред­ставляють діти: «Катя і Саша», «тьотя Наташа». Інколи навіть запитання-підказки практичного психолога не допомагають дитині пра­вильно представити своїх батьків.

     - Із ким ти прийшла?
     - Із мамою.
     - Познайом нас, як я можу до неї звернутися?
     - Маруся.
     - У твоєї мами дуже гарне ім'я, але я не можу так до неї зверну­тися. Ми дорослі люди. Це не ввічливо.

Дівчинка дивиться, не розуміючи.
     - Послухай, будь ласка, як звати мене: мене звати Марина Воло­димирівна. Як звертаються до твоєї мами?
Дівчинка знизує плечима.
     - До дорослих прийнято звертатися на ім'я та по батькові. Мари­на - так звати мене. Мого тата звати Володимир. Володимирівна - значить, що я донька Володимира. У тебе ж є дідусь - тато твоєї мами. Як його звати?

Дівчинка, повернувшись до мами:
     - Максим?
Мама заперечує.
     - Дівчинка радісно: Котя твій тато!? Потім сумно собі під ніс:
     - Я не знаю, як звати маму по-дорослому.
     - Мама озвучує: Марія Костянтинівна.

     Проблема полягає не в тому, що дитина пестливо називає діду­ся Котя (можливо, з усієї родини лише вона єдина має таке право), а в тому, що дитина живе в сім'ї упродовж шести років, а так і не змогла вибудувати для себе структуру своєї сім'ї. Тобто дорослі не надавали важливого значення родинним зв'язкам, ставленню одне до одного. Однак, коли дитина живе в сім'ї, члени якої переймають­ся проблемами інших, висловлюють своє ставлення до подій у роди­ні, пояснюють це дитині - у неї формуються уявлення про сімейні зв'язки своїх родичів.

Тож батьки мають подбати насамперед про те, що дитина має знати:

·         як звати її тата і маму, як їх треба представляти іншим до­рослим;

·         де і ким працюють її батьки.

     Навіть якщо батько чи мама не мають можливості показати дитині своє місце роботи, вони можуть їй розповідати про це.

     Відповіді дитини на такі запитання дають змогу практичному психологу скласти враження про особливості загальної обізнаності дитини та її комунікативно-мовленнєвого розвитку.

     Також дитина має вміти:

·         пояснювати, чому потрібно йти до школи (не через те, що їй «купили рожевий ранець») - показник специфіки моти­ваційної готовності;

·         складати картинку з довільно розрізаних 12-18 частин (не пазлів) - показник рівня розвитку мисленнєвих опе­рацій та просторового орієнтування;

·         діяти за словесною інструкцією - показник уміння утри­мувати інструкцію в пам'яті, за потреби ділити на частини та орієнтуватися на інструкцію під час виконання, а також діяти в заданому темпі;

·         аналізувати зразок - показник рівня розвитку мисленнє­вих операцій та здатності до аналізування;

·         складати розповідь за картинкою - показник комуніка­тивно-мовленнєвого розвитку.

     Окрім вміння діяти за інструкцією дорослого, погоджуватися виконувати пропоновані завдання, дитина має вміти обстоювати свою думку, пояснювати, чому вона вважає саме так.

     Отже, вступ дитини до школи є тривалим процесом, стресогенність якого для дитини можна і потрібно зменшувати максимально. Насамперед стан дитини залежить від її батьків, їхньої впевненості в тому, що все гаразд, і будь-які негаразди можна подолати.

         

Психологічна готовність до систематичного навчання у школі

Психологічна готовність до систематичного навчання у школі

     Щоб першокласники навчалися легко та вправно, батьки мають розуміти різницю між «готовністю» до школи і «підготовкою» до неї.

     Підготовка дитини до школи - це озброєння дитини певними знаннями та вміннями, здебільшого з читання, лічби, письма, англій­ської мови. Однак наявність знань не визначає інтелектуальний роз­виток дитини. Рівень інтелектуального розвитку дитини залежить від її вміння користуватися наявними знаннями, застосовувати їх у нових обставинах.

     Також «підготовка до школи» містить здоров'язбережувальні за­вдання, зокрема поступове звикання дитини до режиму дня, відповід­но до якого вона житиме, починаючи з 1-го вересня. Майбутній першо­класник, який звик прокидатися опівдні, навряд чи буде радий вставати о сьомій ранку. І чи зможе він зберегти працездатність упродовж дня? Щоб дитина була працездатною, могла утримувати увагу на тому, про що говорить учитель, батьки заздалегідь мають подбати про це.

      Психологічна готовність до навчання у школі - рівень пси­хічного розвитку дитини, достатній для освоєння шкільної програ­ми в умовах навчання в колективі однолітків. За умови сформова­ної психологічної готовності дитини до систематичного навчання у школі, навіть у разі відсутності певних знань чи вмінь, низького рівня володіння ними, дитині буде нескладно опанувати «шкіль­ну науку». Адже вона налаштована на зміни у своєму статусі, готова стати школярем, тому приймає вимоги до такого статусу як вимоги до себе.

     Рівень актуального розвитку дитини має бути таким, щоб про­грама навчання відповідала зоні її найближчого розвитку. Зону найближчого розвитку визначають за тим, чого дитина може досягти в співпраці з дорослим, а без його допомоги виконати не може. Спів­працю в такому разі розуміють дуже загально: від запитання-підказки до прямої демонстрації розв'язання завдання.

     Якщо актуальний рівень психічного розвитку дитини нижчий, ніж потрібно для засвоєння навчальної програми у школі, то дитина є психологічно неготовою до навчання у школі, тому що не зможе за­своювати програмний матеріал у необхідному темпі й одразу потра­пить до категорії неуспішних школярів.

     Психологічна готовність до систематичного навчання в шко­лі - це комплексний показник, що дає змогу прогнозувати успіш­ність чи неуспішність навчання першокласника. Психологічна готов­ність до систематичного навчання у школі містить такі складові:

·         мотиваційна готовність до навчання у школі або наявність навчальної мотивації;

·         певний рівень розвитку довільної поведінки, що даватиме школяреві можливість виконувати вимоги педагога;

·         певний рівень інтелектуального розвитку, що передбачає відповідний рівень розвитку мисленнєвих операцій.

·         Психологічна готовність до навчання у школі полягає не в тому, щоб у дитини на момент вступу до школи сформувалися психологіч­ні риси, притаманні школяреві. Такі риси можуть кристалізувати­ся лише під час навчання у школі під впливом властивих дитині умов життя і діяльності. Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є такі передумови:

·         сприймання дитиною навчання у школі як «сходинки» до дорослості;

·         наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів;

·         уміння певною мірою контролювати свою поведінку.

     Сформованість у дитини психологічної готовності до система­тичного шкільного навчання є однаково важливою і для дитини, яка навчатиметься в звичайному загальноосвітньому навчальному за­кладі, і для дитини, яка вступає  до спеціалізо­ваного навчального закладу.