Про що мають пам'ятати батьки під час вступу дитини до першого класу

ПРО ЩО МАЮТЬ ПАМ'ЯТАТИ БАТЬКИ ПІД ЧАС ВСТУПУ ДИТИНИ ДО 1-ГО КЛАСУ

  

     Вступ дитини до 1-го класу є процесом доволі складним для всіх його учасників, насамперед для дитини. Для дошкільників це стресогенна ситуація. Адже вони йдуть до нового закладу, де багато нових дорослих. Ситуацію загострюють і батьки, які мало не щодня говорять про школу, вступ, труднощі, майбутнє, що по­стає перед дитиною похмурим і тривожним. Усе це не додає дитині впевненості.

     Хвилювання батьків пов'язані з вибором навчального закладу, із процесом прийманням, а також з їхньою дитиною - її вміннями, знаннями, можливостями тощо. Однак насамперед батьків мали б непокоїти здоров'я дитини, її переживання з приводу майбутнього навчання в школі та батьківських очікувань. Дитина від батьків че­кає підтримки, прийняття, розуміння і любові. Тож як має бути ор­ганізований процес приймання дітей до 1-го класу? На що батьки мають звернути увагу насамперед? Як вони мають поставитися до цієї події?

Позиція та завдання батьків

     Перехід дитини з дошкільного навчального закладу до загально­освітнього, від ролі «дошкільника» до ролі «школяра» - важливий етап у житті дитини. Процедура приймання дитини до 1-го кла­су, зокрема її стресовий характер, визначає ставлення дитини до школи не лише напередодні та на початку навчання в 1-му класі, а й упродовж усіх років навчання. Тож основним завданням батьків є створення сприятливих умов для розвитку дитини. Батькам майбутніх першокласників доцільно дотримуватися такої моделі поведінки:

·         у жодному разі не можна лякати дитину школою, трудно­щами навчання та процедурою приймання до 1-го класу;

·          необхідно наголошувати на вміннях дитини, її досягнен­нях та вправності;

·         варто налаштовувати дитину на пересічність процеду­ри приймання (життя не закінчиться, якщо в неї щось не вийде);

·         треба заохочувати дитину до пізнання нового, стимулюва­ти та підтримувати її ініціативу щодо цього.

     Напередодні проведення співбесіди дитині варто розповісти про те, як це відбуватиметься. Основне завдання батьків під час та­кої розмови — запевнити дитину, що вони будуть поруч, за потреби допоможуть їй. Мета розмови - скласти для дитини певний план проходження співбесіди.

     Ти вже знаєш, що ми підемо записуватися до школи. Коли ми зайдемо до кабінету, ти привітаєшся з усіма присутніми. Гадаю,  учителі захочуть із тобою поговорити, дізнатися, як ти вправно  рахуєш і читаєш, тож будь уважним. Думаю, там буде цікаво — дізнаємося щось нове. Пам'ятаєш, що якщо щось не почуєш - треба ввічливо перепитати. Я впевнена, що ти з усім впораєшся. А я буду поруч із тобою...

     Під час такої розмови дитина передусім має впевнитися, що її люблять, що батьки (чи хтось один із батьків) будуть поруч - не залишать її саму з незнайомими людьми. Також у неї формується уявлення щодо того, як відбуватиметься процедура приймання, і що вона має робити, наприклад:

·         коли зайдуть із мамою до кабінету - привітатися;

·         коли вчитель звертатиметься до неї - слухати уважно;

·         коли вчитель запропонує завдання - виконати його;

·         якщо не почула щось - ввічливо перепитати.

     Батькам важливо пам'ятати, що шестирічний дошкільник живе «тут і тепер», тому може переносити ситуативні форми привітання чи звертання в інші умови або ділитися нещодавнім досвідом, коли це недоречно. Якщо батьки схильні перейматися через кожне сказа­не дитиною слово, соромити її за це, тоді їм варто проговорити для дитини можливі форми привітання, звертання, прохання тощо, які, на їхній погляд, є прийнятними.

   Отримавши результати співбесіди та рекомендації, батьки мають усвідомити, що рекомендації насамперед надані їм, і саме вони відповідальні за їх виконання чи дотримання. Дитина має відчувати підтримку батьків, їхнє розуміння її переживань, страхів і тривог. Мудрі батьки мають розвіяти страхи дитини, а не пригнічувати її ще й своїми.

     Батькам варто доброзичливо пояснити дитині помилки її поведінки. Вона має зрозуміти, що батьки не сердяться на неї че­рез її вчинки.

     Виконавши чергове завдання, дівчинка почула від педагога: «Дуже добре. Це було останнє завдання». Відтак дівчинка вста­ла, швиденько підійшла до мами, взяла її за руку і попрямувала до виходу. Педагог зупинив дитину і вказав їй на те, що вона не попрощалася. А вдома відбулася така розмова мами з донькою: «Я розумію, чому ти не попрощалася, коли ми йшли з кабінету. Ти переймалася через те, щоб все виконати правильно, і сто­милася, а тому побігла швиденько до дверей. А ще ти, напевно, трішки боялася, бо всі навкруги були чужими. Я б теж боялася і поглядала б постійно на свою маму. Та це нічого. Згодом ти на­вчишся правильно поводитися. Усі хвилюються, коли роблять щось уперше».

     Насамперед батьки мають налаштувати себе на вступ ди­тини до школи. Маленька дитина залежить від найближчих до­рослих, тобто батьків, і схильна відчувати та наслідувати їхні пе­реживання. Поведінка батьків є зразком для поведінки дитини. І якщо мама постійно смикає дитину, поправляючи її одяг, роблячи зауваження щодо її постави чи манер, вдесяте запитує, чи не потріб­но дитині в туалет, або ж щохвилини повторює, як вона хвилюється, то дитина робить висновок, що хвилюватися - це правильно. Тож саме батьки мають не хвилюватися, бо що більше вони хвилюються, то більше хвилюється і переживає їхня дитина.

     Пам'ятаючи про особливості сприймання дитиною своїх батьків і їхнього ставлення до чогось, батьки мають уникати та­ких висловів під час спілкування з дитиною: «Не хвилюйся», «Смі­ливіше!», «Чого ти зніяковів?». Подібні фрази акцентують увагу дитини на проблемі, і дитина знову робить парадоксальний для до­рослих висновок: «Якщо мама це бачить і говорить про це - отже, я правильно роблю. Треба боятися (хвилюватися, ніяковіти тощо)». І дитина ще більше тремтить та замикається в собі. Тож «бачити» батьки мають лише хороше, спрямовуючи поведінку дитини в бажа­не русло.

     Питання вступу дитини до школи постає перед батьками задов­го до дня вступу. І передусім це питання вибору навчального закла­ду. Обирати варто вчителя, до якого піде дитина в 1-й клас. Адже його особистість є визначальною щодо сприймання дитиною школи та її ставлення до навчання.

     Не варто розглядати школу і навчання дитини як засіб піднят­тя чи утримання свого статусу в очах друзів, знайомих, сусідів, ро­дичів тощо. Школа, у якій навчатиметься дитина, є питанням не пре­стижу батьків, а їхньої відповідальності та тяжкої праці, особливо в 1-му класі і в початковій школі, коли дитина лише вчиться вчитися. Відповідальність насамперед полягає у збереженні здоров'я дитини. Примарні батьківські міркування щодо свого статусу в жодному разі не мають впливати на здоров'я дитини.