Більше двох тижнів навчання з
використанням дистанційних технологій через пандемію коронавірусу показали:
ситуація стала викликом для всіх. Що було до карантину? Вчителі викладали учням
предмети, давали завдання і контролювали їхнє виконання. Основна частина
освітнього процесу проходила в стінах школи. А потім їх закрили… У ЮНЕСКО вже
через тиждень назвали дев’ять наслідків цього вимушеного кроку по всьому світу.
А ми провели опитування серед батьків та попросили поділитися «враженнями».
Перше – не у всіх виявився якісний
доступ до цифрових ресурсів, що нелегко було виправляти в авральному порядку
під час карантину.
Частина скаржилася на те, що домашня
обстановка сама по собі не сприяє освітньому процесу, заважає концентрації на
навчанні. Адже поруч холодильник, домашні улюбленці, ліжко, іграшки і серед
усього цього дитина, якій хочеться гратися в стрілялки-броділки, базікати з
друзями в мережах, дивитися на youtube блогерські сюжети. Бо школа на
підсвідомості – це робота, а дім – відпочинок. Те, що не потрібно нікуди йти,
розслабляє. Перебороти лінь дітям дуже важко.
Інші б’ють на сполох, бо сидіння за
компьютером цілими днями та перенавантаження вже позначаються як на фізичному,
так і психічному здоров’ї дітей.
«Дитина не розгинається. Прокинулась – і
за уроки до темної ночі. Раніше ходила в музичну школу, витрачала купу часу на
дорогу, робила уроки, і ще було трохи часу відпочити. А зараз лише уроки, уроки
й уроки. Живемо в приватному будинку, на вулицю не виходимо, щоб не втрачати
час на дурниці. Вийдемо з карантину сліпими від комп’ютера і будемо до літа
відновлювати усім нервову систему», – поділилася своєю думкою мати дівчини-семикласниці.
«У школі на кожен урок йшло 45 хвилин.
Зрозуміли – не зрозуміли, розбіглися по інших уроках. А вдома доводиться
розбирати кожен предмет по кілька годин! Навіть на малювання йде по 1-1,5
години! В голові у дитини каша», – розповіла ще одна матуся.
«Раптово знизилися оцінки. У хлопчика
підвищена неуважність, апатія, невміння або небажання стежити за розкладом
занять», – написала
третя.
Батьки, які попри карантин їздять на
роботу, скаржилися, що розриваються на частини, бо і роботі треба час
приділити, і домашнім справам, і дитині, яка сама не завжди може опановувати
матеріал. Тож вимушені були з деяких предметів найняти репетиторів.
Глобальна мета карантину – вижити. Тому
все повинно бути направлено саме на здоров’я, і цьому не повинно перешкоджати
навчання. Це треба донести до дітей і дорослих. Кожна сім’я виділяє на навчання
стільки часу, скільки може. Ресурси у школярів різні. В одних достатні навички
самоорганізації, вони увійшли у карантин з тим, що можуть навчатися без
контролю ззовні. Іншим потрібно, щоб батьки були залучені до процесу виконання
завдань. Отже, навчання не матиме такої якості, як у школі. Це потрібно
прийняти.
За самоорганізацію у людини відповідають
лобові частки мозку. Фронтальна кора сучасних дітей розвинута набагато гірше,
ніж, скажімо, в нашого покоління. Ми приходили зі школи, готували домашнє
завдання, виконували доручення батьків – були самостійнішими. У сучасних дітей
через гаджети, через інформаційну перенасиченість, через загальні еволюційні
процеси процес самоорганізації запізнюється.
Що робити батькам в ситуації з
дистанційним навчанням? Прийняти той рівень самоорганізації, на якому
знаходиться їхня дитина, і те, скільки вона потребує від батьків залученості у
процес навчання. Визначити, чи є в них власний ресурс, аби допомогти
«прокачати» дитину, або вони приймають її рівень та визнають, що в них немає
часу займатись з дитиною, і все буде як буде.
Психологи виділяють чотири рівні організованості дитини. Коли школяр сидить
над уроками лише разом з батьками, а без них нічого не робить, – це перший.
Другий – дитина в змозі самостійно зробити частину або все завдання, але
потребує включення батьків у процес -їй важливо показати батькам зроблене. На
третьому рівні учень складає план, що за чим робитиме, і виконує все домашнє
завдання. На четвертому дитина не тільки робить завдання, а ще й вивчає
додатковий матеріал. Але це більше виняток з правил.
– Як вчилися наші діти? Вони звикли
дізнаватись нове з того, на чому тримає їхню увагу вчитель. Звикли, що протягом
45 хвилин їхньою увагою керують. З року в рік вчителі так робити. А тепер учні
опинилися в ситуації, що їм треба самим сісти, відкрити книгу, не маючи при
цьому ніякого стимулювання.
Ще одне. Дитина звикла зранку вставати,
збиратися до школи, йшла - їхала. Це активувало в організмі деякі гормони стресу –
розгальмовувало й активувало мозок. Тепер потрібно знайти домашній варіант цієї
активації. Зробити ранкову зарядку, вийти на балкон, облитися прохолодною
водою, переодягнутися.
Важливо обговорювати з дитиною, чи
потрібна їй допомога, яка і кого саме з батьків. А потім – що вдалося, що ні і
чому саме.
– Ще один важливий момент – визначити
кордони. Нинішній час відрізняється великим дитиноцентризмом, коли батьки
занадто підлаштовуються під своїх чад. В результаті виховують інфантильних
людей. Карантин якраз підходить для визначення часових кордонів, в яких батьки
займаються своєю роботою, а дитина – своєю. І лише потім їй приділять необхідну
увагу. Це, до речі, допоможе знайти оптимальний рівень контролю, в результаті
чого дитина одночасно і відчуває підтримку батьків, і стає більш самостійною.
Психологи акцентують увагу на необхідності структурувати
день. Докарантинне життя дітей було чітко розписане. Погодинний розклад або орієнтовний
план того, що потрібно зробити певного дня, потрібен і на карантині. Звісно, з
включенням дитини до сімейних справ. Крім того, варто заохочувати дітей на нові
активності, наприклад онлайн-курси чи тренінги.
Бажаємо успіхів!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар