Замість примусу – домовленість.

 

Щоб дитина вас почула, варто:

Говорити з нею, коли вона заспокоїться (підійти, нахилитися, подивитися у вічі, покласти руку на плече, обійняти тощо).

Говорити з дитиною, коли спокійні самі (не різко чи голосно, а спокійно і з підтримкою). Щоб заспокоїтись, можна вдихнути – видихнути чи вийти з кімнати, вмитися, і повернутися.

Як знайти компроміс?

Зрозуміти і запитати, що важливо для дитини (- Що сталося? Чому ти не хочеш їсти вдома і біжиш до друзів? – Я втомилася після школи, а до друзі заряджають мене енергією).

Пояснити дитині, що важливо для вас (- Мене хвилює, що не поївши вчасно, ти погано почуватимешся).

Запропонувати знайти спільне рішення або надати варіанти. (- Що можемо зробити? Може, запросити друзів на обід?) тощо.

Сім’я – це не перетягування ковдри, а пошук спільного рішення, що враховує важливі потреби усіх.